Передумови: Стаття 24(2) Регламенту «Брюссель Ia» встановлює виключну юрисдикцію для розгляду спорів щодо дійсності або припинення компаній у тій державі-члені, де компанія має своє місцезнаходження. Хоча для визначення цього місцезнаходження Регламент відсилає до міжнародного приватного права відповідної держави-члена, це створює складнощі в таких правових системах як австрійська, яка — подібно до багатьох країн континентальної Європи — дотримується теорії реального місцезнаходження (параграфи 10 та 12 Закону Австрії про міжнародне приватне право (IPRG)). Суворе застосування цих норм міжнародного приватного права може означати не лише те, що австрійські компанії, які фактично управляються з-за кордону, втрачають свій правовий статус, але й те, що до них перестають застосовуватися австрійські правила вирішення корпоративних спорів.
Методи: У статті застосовано формально-догматичний аналіз для тлумачення терміну міжнародне приватне право в розумінні Регламенту «Брюссель Ia», зокрема досліджується, чи стосується він виключно колізійних норм, чи поширюється також на цивільне процесуальне право. У дослідженні проаналізовано взаємодію між Регламентом, австрійським IPRG та практикою Суду ЄС (справи Centros, Überseering, Cartesio, Polbud) з метою визначення того, чи потребує параграф 10 IPRG телеологічної редукції у випадках релокації компаній.
Результати та висновки: Аналіз демонструє, що суворе застосування параграфа 10 IPRG до випадків релокації призвело б до «примусової ліквідації» австрійських компаній, що несумісне із сучасними принципами корпоративної мобільності ЄС. Автор стверджує, що параграф 10 IPRG має підлягати телеологічній редукції, щоб застосовуватися лише до компаній, які входять у юрисдикцію, а не тих, що вибувають. Відповідно, для цілей статті 24(2) Регламенту «Брюссель Ia» австрійські суди зберігають юрисдикцію щодо компаній, заснованих в Австрії, навіть якщо їхній фактичний головний офіс знаходиться за кордоном. Таке тлумачення запобігає вибірковому пошуку юрисдикції (cherry-picking) та забезпечує необхідну синхронізацію між застосовним корпоративним правом (lex societatis) та міжнародною підсудністю (lex fori).
Ви також можете розпочати розширений пошук схожих статей для цієї статті.